Минуло два місяці з моменту коли я повернулася з місії з Домом Серця. Я мала 16 місяців чудового досвіду волонтерства в Афінах. За цей час не минуло й дня щоб я не згадала свою місію в Греції. Це незабутніх 16 місяців співжиття з молодими людьми в спільноті з інших країн, життя молитви і апостолату серед людей на вулиці, в притулку, в парку, в магазині. Бідних, самотніх людей, які просто потребують розмови і навіть менше, не розмови а просто приємного погляду чи щирої посмішки.

Реальність місії перевершила будь-які мої уявлення, очікування,бажання, мрії. Це час коли ти кажеш на початку “Так ” і потім протягом всієї місії кожного дня, кожної миті це “так” має горіти всередині тебе. Це так коли треба іти на базар, або платити за світло, або це “так” коли треба іти на вулицю до 400 емігрантів, у в’язницю, у парк де живуть наркозележні люди, або до сусідів.

Це чудові дні наповнені смутку і радості, болі і співчуття, глибоких розмов і тривалої уваги. Це спокійні вечори з спільнотою, з друзями, відпочиваємо милуючись заходом сонця, бо часто добре відчувається приємна втома після прожитого дня.

Радісний день, ні це замало — благословенний! Коли прокидаєшся зранку ще до сходу сонця і маєш можливість зайти в каплицю, запалити маленьку свічку і адорувати в цілковитій тиші, розмова з Богом… споглядання в любові, на Любов і з любов’ю… Потім утрення грецькою мовою разом з спільнотою, і майже пустими вулицями йдемо в парафіальну в церкву на літургію. Нас зі щирою посмішкою зустрічає отець який нас дуже любить, іноді він снідає з нами але зазвичай біжить до праці. Забираємо хліб з пекарні в якій нас добре знають і разом молячись розарій йдемо. Йдемо до “Вуличних ангелів” я чомусь люблю називати їх саме так. Моя люба Елені з Румунії бабця 5 внуків, ми не спілкувались просто посміхались до неї, дядько Коста старенький грек, мав проблеми зі здоров’ям, а ще пані Марія у візку біля супермаркету, Софія з Болгарії і малий Петром на її простягнутих руках. Повертаємось додому, готуємо разом обід до нас приходять жінки які живуть в притулку сестер місіонерок любові — матері з дітьми ми граємось з ними, пригощаємо їх чаєм, печивом. Вечером ідемо відвідати нашу знайому з Африки, в неї паралізована права сторона і вона живе сама не далеко від нас. Ми робимо закупи для Соні, їздимо з нею в банк, а іноді вона просить нас переломати таблетку на двоє. Ви тільки уявіть собі на скільки дріб’язковою в цей момент є місія і наскільки водночас прекрасною.

У вечірній молитві молимось за наших друзів, разом вечеряємо і спілкуємося між собою. Це один день описаний дуже коротко, але в моєму серці залишилось багато благословенних днів де жоден з них не нагадує попередній. Я щиро вдячна Дому Серця і всім моїм спонсорам за можливість жити віддаючи себе повністю, допомагати присутністю отримуючи при цьому велику радість. А особливо вдячна Богу за те що запросив мене до співпраці в Його милосерді. Одного разу Соня сказала “Я люблю Тебе, бо я знаю що через Тебе мене любить Бог!”

A.Ч

колишня волонтерка «Дому Серця»

12.05.2016